God bowed his tired head.
– Peter, is it everything for today?
– No, God, souls from Kyiv region are still waiting for God’s judgment.
– Bucha and Irpin? Call everyone. It’s simple: everyone to heaven.
– Without a trial?
– Yes, without trial. All to paradise.
– Well, but, God, you know, there is one problem: they do not want to go to heaven.
– Don’t they want to go to heaven? This is the first time since I created the Earth. Call them here.
Souls came into the office. Exhausted, gray – this is what happens when you die a martyr’s death.
– So you don’t want to go to heaven? – God frowned.
– God, we want, of course, we want. But not now. You know, we are needed there on earth. We have to help. We have a war, there are our relatives, our people. How can we peacefully rejoice when our land is invaded by the occupier?
– But I can’t revive you, God said.
– And it is not necessary, – the thin girl of 8 years stepped forward. – We will go as we are. I will fly to Europe. I will walk around their cities and look people in the eyes – let them feel that gas has risen in price for the sake of people like me. I will rock their children and sing the lullaby that my mother taught me – about Ukraine, about peace, about good. So that no one will ever doubt that their help is valuable.
– And I, – said the young woman, – will go to European politicians. I will tell them at night how it hurt. How scary. Scary and painful. And then the fear disappeared somewhere. And I spat the inhuman in the face. He drove a tank over my body. And I wanted to spit on him again, but I couldn’t – my soul was already flying high. I will tell them why we need their weapons. Because of me. For the sake of people like me.
– And I’m going to the European military,- said the man with the gray hair, – I’ll tell you how I went to pick up bread and a bullet pierced my heart. Through the back. I will address their dignity and honor, their humanity. Remind of the laws of the war. And I will show what is happening now in Ukraine.
– I, I, and I will go,- said a chorus of voices.
– We will all go. All. They need us there. Our relatives. Our people. Our land. And after the Victory – take us, God, wherever you want. For all your will.
– I allow you. Become a European angel battalion.
God waved his hand and turned away. St. Peter saw him wipe away a tear that was about to fall from his eyelashes.
– Now do you understand, Peter, why they deserve paradise without trial?
-I understand, God. Because they are already angels. Guardian angels of Ukraine
Text: Svetlana Mryga (Leschenko) #МригаСвітлана
Illustration: @Olga.art (Olga Wilson)
***
Бог втомлено схилив голову.
– Петре, на сьогодні все?
– Ні, Боже, ще душі з Київщини на суд божий чекають.
– Буча і Ірпінь? Зви всіх. Тут все просто: всіх до раю.
– Без суду?
– Так, без суду. Всіх до раю.
– Добре, але, Боже, розумієш, є одна проблема: вони не хочуть до раю.
– Не хочуть до раю? Це вперше, відколи я створив Землю. Клич сюди.
До кабінету зайшли душі. Змучені, посірілі – так буває, коли помираєш мученицькою смертю.
– То ви не хочете до раю? – насупився Бог.
– Боже, хочемо, звісно, хочемо. Але не зараз. Розумієш, ми потрібні там, на землі. Ми мусимо допомогти. У нас війна, там наші рідні, наш народ. Як ми зможемо спокійно раювати, коли нашу землю топче окупант?
– Але я не можу вас оживити, – розвів руками Бог.
– І не треба, – виступила вперед худенька дівчинка рочків 8. – Ми так підемо. Я полечу до Європи. Ходитиму по їхніх містах і заглядатиму людям в очі – нехай відчувають, що газ подорожчав заради таких, як я. Я гойдатиму їхніх дітей і співатиму колискової, якої мене вчила мама – про Україну, про мир, про добро. Щоб ніхто і ніколи не засумнівався, що їхня допомога – цінна.
– А я, – озвалася молода жінка, – піду до європейських політиків. Розповідатиму їм ночами, як мені боліло. Як було страшно. Страшно і боляче. А потім страх кудись зник. І я плюнула нелюду в обличчя. Він їздив по моєму тілу танком. А я так хотіла плюнути в нього ще раз, але не могла – душа вже високо летіла. Я буду розповідати їм, чому нам потрібне їхнє озброєння. Заради мене. Заради таких, як я.
– А я піду до військових Європи, – мовив чоловік із сивими скронями, – розкажу, як я їхав за хлібом. Як серце моє прошила куля. Через спину. Звертатимуся до їхньої гідності і честі, до людяності. Нагадаю про закони війни. І покажу, що коїться зараз в Україні.
– І я, і я, і я піду, – загудів хор голосів.
– Ми всі підемо. Всі. Нас там потребують. Наші рідні. Наш народ. Наша земля. А після Перемоги – веди нас, Боже, куди хочеш. На все твоя воля.
– Дозволяю, летіть. Станьте європейським янгольським батальйоном.
Бог махнув рукою і відвернувся. Святий Петро побачив, як він змахнув сльозу, що от-от скотилася б із вій.
– Тепер ти розумієш, Петре, чому вони заслуговують на рай, без суду?
– Розумію, Боже. Бо вони уже янголи. Янголи-охоронці України.
Текст: Мрига(Лещенко) Світлана. #МригаСвітлана
Ілюстрація: @Olga.art (Olga Wilson)
